|
Текст підготував Микола Старков, ст. наук. співробітник Музею Шолом-Алейхема
Єврейські обрядові предмети
Посмотреть фотографии в фотоальбоме
Обрядові предмети ― це предмети (ташмішей кдуша на івриті), що використовуються при відправленні обряду та виконанні ритуальних церемоній у синагозі й у домашньому побуті. Деякі з них стали частиною релігійного обряду іудеїв, що склався впродовж століть, інші засновані на Заповідях, записаних в Біблії. До перших можна віднести, наприклад, бсамім, щити Тори, ханукальні світильники і звичай носити кіпу, до прикладів другої групи відносяться таліт, тфілін і мезузи. Самі звичаї теж змінювалися, з деякими варіаціями в різних громадах залежно від регіону і культурного оточення. Місцеві звичаї хоч і мають давнє коріння, все ж вони тісніше пов'язані з традиціями, що сформувалися в країнах вигнання (Галуті).
Звичаї іудеїв значно трансформувалися при переході від періоду Храмового іудаїзму до періоду равіницького іудаїзму. Згідно біблійної оповіді Мойсей організував будівництво Скинії - переносного Храму. Скинія використовувалася як місце для зберігання Ковчега Завіту. Згодом царем Соломоном був зведений Перший Єрусалимський Храм, ідея спорудження якого належить його батькові царю Давиду. Саме Давид переніс до Єрусалиму Ковчег Заповіту, перетворивши свою столицю в святе місто, навколо якого сконцентрувалося релігійне життя. У 582 році до н. е. Перший Храм, який також має назву Храм Зоровавеля, був зруйнований вавилонянами під проводом царя Навуходоносора II. У 70-му році н.е. римлянами був зруйнований Другий Єрусалимський Храм ― Храм Ірода, і з тих пір синагога стала місцем для молитов і зборів іудеїв, центром релігійного життя іудейських громад. Предмети інтер'єру синагоги, такі як нер-тамід (світильник, «незгасиме полум'я» на івриті) або парохет (завіса, якою завішують арон-га-кодеш - вмістилище для сувоїв Тори) можуть здатися не наділеними обрядовим значенням для не знайомого з традиціями іудаїзму спостерігача. Але всі ці предмети вважаються обрядовими, більше того, вони нагадують про інтер'єр втраченого дві тисячі років тому Храму.
Слід відрізняти обрядові предмети від предметів шанованих. Обрядовими вважаються не тільки предмети синагогального значення. В іудаїзмі шануються всі тексти, в яких записано священне ім'я Бога. При такому підході значно більше число речей вважаються священними і не підлягають знищенню. Тексти, в яких міститься ім'я Бога, складаються в спеціальному приміщенні, використовуваному в синагозі для утилізації (Геніза).
Центральним обрядовим предметом для всіх іудеїв є Сувій Тори (Сефер-Тора), який зберігається в арон-га-кодеш. Сувій розміщується в спеціальний футляр або чохол. У сефардів і в громадах Сходу такий футляр називається тик. Він зазвичай являє собою дерев'яну (з інкрустованими металевими літерами), а іноді срібну і навіть золоту шкатулку, оздоблену карбуванням, рельєфним орнаментом і т. п. У ашкеназів для тієї ж мети служить так звана мантія ― Мантл, чохол з оксамитової або шовкової тканини, ошатно декорований шиттям. Перш ніж надіти чохол, сувій перев'язують стрічкою (на ідиш ― біндер) з тканини. У Німеччині такі стрічки називалися вімплами і виготовлялися жінками з тканини, в яку сповивали дитину при обряді обрізання; на цих стрічках вишивали візерунок і благословення й дарували хлопчикам у синагозі в їх перші відвідини.
Стрижні сувою Тори вінчає корона ― Кетер-Тора або прикраси, спочатку у вигляді плодів граната (звідси їх назва Рімон; в Ірані та Іраку вони називалися яблуками ― тапухім), а починаючи з XVI cт. їх виготовляють самої різної форми. Кетер і Рімон, як правило, роблять з металу (часто ― зі срібла); зустрічаються, однак, корони з картону, обтягнутого оксамитом. Збереглися чудові зразки цих прикрас в стилі бароко і рококо в Київському музеї коштовностей. Рімон і кетер забезпечені дзвіночками в пам'ять про тих, які були на одязі первосвященика. (Первосвященик очолював службу в скинії, а потім у Першому і Другому Храмах). На чохлі зазвичай є щиток - Тас (або Тора-шилд), часто його прикрашають напівкоштовними каменями. Для сувоїв Мегілат Естер і Мегілат Рут роблять особливі циліндричні футляри зі срібла, дерева або слонової кістки, на них зображені сцени з цієї книги. Щоб під час читання сувою Тори не торкатися його рукою, використовується спеціальна указка (у вигляді стрижня, конуса або якої-небудь декоративної фігури), з наконечником у формі кисті руки з витягнутим вказівним пальцем, звідси і назва ― яд (буквально «рука»); зазвичай її роблять з кістки, дерева або срібла.
Сувій Тори зберігається в спеціальній багато декорованій шафі-ковчезі, що стоїть біля східної стіни синагоги. У ашкеназів він називається арон-га-кодеш («святий ковчег»), а у сефардів ― хехал («чертог»). Він закривається спеціальною завісою ― парохет; в багатьох сефардских громадах, на відміну від ашкеназів, парохет вішається всередині ковчега. Завіса зазвичай ошатно розшита (часто в декорі використовується зображення левів, орлів, грифонів або оленів, що підтримують корону); в дні постів вішається проста біла матерія. У верхній частині завіса прикрита хвилястим ламбрекеном (каппорет), на ньому часто вишивають урочисті написи на івриті. Біля ковчега розташовується призначений для хазану пюпітр (амуд) з прикріпленою до нього табличкою (шівіті, зазвичай зі срібла або посрібленої латуні) з написом «Уявляю Господа перед собою завжди» (Пс. 16: 8). Біма оточена візерунковими (різьбленими або кованими) парапетами. Стіл або пюпітр для читання Тори покривається розшитою скатертиною.
Необхідні для молитви предмети ― тфілін і таліт зберігаються в спеціальних мішечках, зазвичай оздоблених шиттям.
Тфіллін (грецькою ― філактеріон), звідти українська назва «філактерії»; аналогічно і в інших європейських мовах, дві маленькі коробочки (самі коробочки мають назву батім, буквально будиночки) з пофарбованої чорною фарбою шкіри, що містять написані на пергаменті уривки з П'ятикнижжя (паршійот). За допомогою просмикнутих через основи цих коробочок чорних шкіряних ремінців тфілін накладають і закріплюють одну на оголеній лівій руці, «проти серця», (а шульзі ― на праву руку) ця коробочка називається Тфілла шель яд; другу на лобі ― Тфілла шель рош. Обряд виконується на виконання заповіді з Тори: «Так будуть ці слова, що Я заповідаю сьогодні, на серці твоїм ... І прив'яжи їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов'язкою між очима твоїми» (Повтор. 6: 6 ―8; Вих. 13: 9, 16; Повтор. 11:18). Вважається, що святість тфілін поступається лише святості Сефер-Тори.
Тфілін виготовляються зі шкіри кошерної тварини. Коробочки тфілін наближаються за формою до куба: їхня ширина і довжина (але не висота) рівні; коробочки закріплюються на більш широких підставках, через тильну сторону яких проходять шкіряні ремінці. На двох протилежних гранях тфілла шел рош зображена буква шин (за формою нагадує російську літеру Ш) ― з правого боку звичайна, з трьома зубцями, а з лівого ― з чотирма; вузол ремінця зроблений у вигляді літери далет, утворює разом із зображеною на коробочці буквою шин і кінцем ремінця, що означає літеру йод, ім'я Бога Шаддай; кінець ременя тфілла шель яд обмотується навколо кисті руки і середнього пальця таким чином, щоб скласти літери шин, далет і йод, які також утворюють ім'я Шаддай.
Згідно Галахи, тфілін містить чотири паршійот від: 1) Вих. 13: 1―10; 2) Вих. 13: 11―16; 3) Повтор. 6: 4―9 (Шма), 4) Повтор.11: 13―21. Щодо порядку паршійот існують дві традиції ― Раші і Рабейну Тама; перший прийнята в якості обов'язкової, друга ― факультативна (після обов'язкового виконання першої). Існують ще два типи, які вважаються особливо святими і ними користуються дуже небагато людей - Шімуша раба і Раавад. Щодо останніх двох типів йдеться про тфілін, що прикріплюється на голові. В якості ручного використовуються, відповідно, Раші і Рабейну Там. Порядок розташування в них такий же, тільки зліва направо, а не справа наліво. Археологічні знахідки в печерах Мертвого моря показують, що обидві традиції дуже древні.
Тфілін шель яд складається з одного відділення, де вміщено згорнутий у трубочку або складений аркуш пергаменту, на якому написані всі чотири паршійот. Тфілла шель рош складається з чотирьох відділень (кціцот або тотафот), в кожному з яких міститься смужка пергаменту з однією з паршійот.
Згідно думки одного з дослідників, предмет, який носив назву тфіла, був у вжитку вже в біблійну добу. В одній з інтерпретацій знайденого угаритського документа, в описі Ваала (давньосемітський язичницький бог) згадується якийсь предмет на голові бога, можливо аналогічний головному тфілін. Безсумнівно, що тфілін існували в Ізраїлі в добу, що передувала танаям, оскільки багато тфілін було виявлено при археологічних розкопках у Кумрані, в печерах Іудейської пустелі, де переховувалися повстанці повстання Бар-Кохби. Під час гонінь, які послідували за повстанням, накладання тфілін каралося стратою.
Тексти, що містяться в давніх тфілін, відповідають прийнятим нині (однак у ряді випадків вони більш розлогі). Виявлений у ряді тфілін текст Десяти заповідей підтвердив припущення вчених (засноване на натяках у законовчителів і на повідомленнях ранньохристиянських авторів), що в давній період, поряд із прийнятими нині чотирма паршійот, тфілін містили також Десять заповідей.
Накладання тфілін вважалося однією з найважливіших заповідей (Міцвот) поряд з обрізанням і дотриманням суботи, виконанню яких гонителі Ізраїлю намагалися перешкодити. Талмуд містить свідчення про виконання заповіді тфіллн у Вавилонії. Ієронім свідчить, що в його час євреї Вавилонії, Персії та Індії дотримувалися припису про накладання тфілін.
Чоловік має накладати тфілін під час щоденної ранкової молитви (Шахаріт), за винятком суботи та свят. По досягненні хлопчиком ритуального повноліття (Бар-міцва), тобто в 13 років і один день, він зобов'язаний накладати тфілін, однак практикуватися у виконанні ритуалу він починає кількома тижнями раніше. У східних громадах на честь першого накладення тфілін проводиться особлива святкова церемонія. Тфілін не слід накладати, коли неможлива молитовна концентрація духу (наприклад, нареченим у день весілля) або коли чоловік нечистий тілом.
Відповідно до Талмуда, тфілін не накладають у суботні та святкові дні тому, що тфілін називаються «знаком», а субота сама є знаком; те ж стосується і свят.
Закони щодо тфілін викладені в Талмуді, невеликий талмудичний трактат Тфілін відноситься до доби гаонів і являє собою компіляцію, в якій зібрано все, що сказано про тфілін в різних місцях Талмуду. Законовчителі надавали тфілін духовне і виховне значення, оскільки йдеться про знак і пам'ять про вихід з Єгипту і про приписи пам'ятати Закон, даний Богом Ізраїлю. Поряд із цим було широко поширене шанування тфілін як свого роду амулета, і навіть законовчителі вірили у здатність тфілін відвертати зло. Талмуд підкреслює особливу важливість тфілін. Навіть Бог накладає тфілін, коли Він чує вірш «Твій народ Ізраїля, єдиний народ на землі». Той, хто не накладає тфілін, свідомо чинить гріх. «У кого тфіла на голові, тфіла на руці, ціціт на одязі і мезуза на одвірку, той захищений від гріха». Накладення тфілін приводить людину до зосередження, виганяючи легковажність і фривольність духу (Бр. 30б). Згідно школи Гилеля, придатність тфіллін слід перевіряти щодня, проте школа Шаммая вважала цю вимогу надмірною. З часом було встановлено правило перевіряти тфіллін один-два рази на сім років.
Караїми і самаритяни не накладають тфілін, витлумачуючи сенс текстів Біблії, на яких заснований галахічний припис накладення тфілін, метафорично. Прихильники метафоричного тлумачення були і серед законовчителів, однак цей підхід не прищепився ані в Галасі, ані в єврейській традиції.
Таліт ― (на ідиш талес) єврейський молитовний одяг, що являє собою особливим чином виготовлене прямокутне покривало. Як правило, таліт робиться з вовняної, бавовняної або шовкової тканини білого кольору (особливо релігійні євреї обирають напіввибілену грубу вовняну тканину) з кількома витканими блакитними, синіми, чорно-синіми або чорними смугами; по чотирьох кутах таліта до спеціальних отворів прив'язуються кисті ― ціціт. Часто посередині однієї з поздовжніх сторін пришивається прямокутний шматок матерії, який відрізняє верхню і зовнішню сторону талліта від нижньої і внутрішньої; цей шматок тканини, який іноді прошивається срібними нитками, називається Атара (вінець, корона) і при одяганні таліта служить свого роду коміром. На деяких Атарот вишиваються бенедікціі (благословення), які слід вимовляти перед одяганням таліту (іноді бенедікціі вишиваються не тільки на Атарот). Часто таліт (особливо шовковий) оздоблюється вишивками, і зазвичай вздовж його вузьких (бічних) сторін пришивається довга бахрома. Мінімальна величина таліта ― розмір, достатній для того, щоб покрити дитину, яка вже навчилася ходити. Також, серед ортодоксальних євреїв поширений Таліт-катан (малий таліт), прямокутний шматок вовняної або бавовняної тканини з вирізом для надягання через голову і прикріпленими по кутах ціційот. Ортодоксальні євреї носять його під одягом.
Таліт чоловіки надягають під час молитви Шахаріт щодня за винятком дев'ятого Ава (у цей день у таліт одягаються тільки під час молитви Мінха) і Йом-Кіпура (коли таліт надягають для всіх молитов від Кол нідрей і далі). В деяких місцях хазан одягає таліт і під час молитов Мінха і Ма'арів. Спочатку таліт накидають таким чином, щоб покрити їм також і голову, а всі його чотири кута перекидають через ліве плече (рухом, званим «ісмаїловим закутуванням» — атіфат ішме'елім), після чого таліт опускають на плечі, таким чином, що його кути вільно звисають з боків. Особливо релігійні євреї, а також коени під час біркат-коханім моляться, покривши талітом голову. В будні дні, коли слід накладати тфілін, таліт надягають раніше тфілін. Серед глибоко віруючих євреїв існує звичай накидати таліт і накладати тфілін вдома і в такому вбранні йти до синагоги. Під час ранкової молитви прийнято притискати кисті таліта до очей і тричі цілувати їх під час виголошення останнього розділу молитви Шма, де йдеться про розпорядження щодо ціціт. Ціціт містять вісім ниток, одна з яких, звана тхелет, синього кольору. У ашкеназьских громадах тхелет часто асоціюють з Месією.
В різних громадах звичаї, пов'язані з талітом, відрізняються один від одного. Так, у ашкеназів, діти, які ще не досягли віку бар-міцва, одягаються в маленький, дитячий таліт, а неодружені чоловіки моляться без таліта. У більшості сефардських і східних громад також неодружені чоловіки надягають таліт. У деяких громадах під час шлюбної церемонії наречений одягається в таліт. Чоловіка прийнято ховати в його таліті, з якого знято або зрізано ціціт. У реформістської традиції таліти, що мають форму вузького шарфа, надягають на шию, — частина богослужбового одягу рабина і хазана; таліт одягає також викликаний до читання Тори; для решти учасників літургії таліт не обов'язковий.
Одягання в таліт розглядається як одягання у святість приписів Тори і символічне підпорядкування волі Бога. Прапор Держави Ізраїль використовує традиційні кольори і смуги таліта.
У давнину таліт — накидка, плащ — являв собою прямокутне покривало, що служило частиною повсякденного одягу; до його кутів прикріплювалися кисті згідно з біблійним приписом про ціціт. Такий плащ робився зазвичай з вовни або льону. До часу Середньовіччя таліт як частина повсякденного одягу поступово вийшов з ужитку і зберегся лише як ритуальне вбрання.
Сефер-Тора, Тфілін, Талес і решта предметів мають значення для практичного виконання догми, використовуються в синагогальному обряді. Крім предметів синагогального служіння, широко шанованими є предмети традиційного побуту, повсякденного і святкового вжитку. У деяких повсякденних ритуалах іудаїзму міститься глибокий церемоніальний сенс, який можна пояснити не меншим зв'язком з догмою, ніж в ритуалах служіння. Одним з таких ритуалів є шанування мезузот.
Мезуза (буквально «одвірок»), сувій пергаменту зі шкіри кошерного тварини, що прикріплюється до зовнішнього одвірка в єврейському будинку і містить частину віршів молитви Шма. На внутрішній стороні сувою нанесені вірші двох з трьох частин Шма (Втор. 6: 4-9 і 11: 13-21), а на зовнішній стороні - слово Шаддай («Всемогутній»; тлумачиться також як акронім слів Шомер длатот Ісраель - той, що охороняє двері Ізраїлю). У П'ятикнижжі двічі наказується нанести слово Господа «на одвірки (мезузот) твого будинку і твоїх воріт» (Втор. 6: 9; 11:20), і в результаті метонімії слово мезуза набуло справжнього значення. Текст мезузи містить 22 рядки. У момент прикріплення мезузи вимовляється благословення: «Благословен Ти, Господи ... заповів ... нам зміцнювати мезузу». Мезуза розташовується, як правило, в футляр, на зовнішній стороні якого прийнято писати Шаддай (або скорочено одну букву Шин), і кріпиться у верхній третині одвірка, зазвичай по праву руку від того, хто входить. У більшості громад мезуза нахилена всередину верхнім кінцем.
Найдавніша мезуза (6,5 × 16 см), що відноситься до доби Другого храму, була виявлена в Кумрані; вибір віршів Второзаконня тут інший. Самаритяни виготовляють великі мезузи з каменю, на якому зазвичай вирізають Десять заповідей; така мезуза кріпиться на одвірку вхідних дверей будинку або ставиться біля входу. Мезузи цього типу були виявлені в Ерец-Ісраель ранньоарабської, а можливо, навіть візантійської доби. Караїми не вважають мезузу обов'язковою; караїмські мезузи являють собою білу пластину у формі скрижалей Завіту, однак не несуть на собі написи; караїми встановлюють мезузи на вході в громадські приміщення і лише іноді - в житлові будинки.
У Середньовіччі зʼявився звичай робити з зовнішньої сторони сувою магічні додатки ― імена ангелів, символи (наприклад, Маген-Давид) тощо. Цей звичай піддався різкій критиці Маймоніда, який бачив у ньому перетворення мезузи на амулет. Точка зору Маймоніда була беззастережно прийнята, і зараз мезуза не містить криптограм або символів, за винятком криптограми, що зустрічається іноді на зовнішній стороні сувою, כוזו במוכסז כוזו, утвореної зі слів יהוה אלהינו יהוה («Господь, наш Бог, Господь») шляхом заміщення кожної даної літери подальшою буквою алфавіту.
Мезуза прикріплюється біля вхідних дверей житлового будинку і біля дверей кожної житлової кімнати. У даний час, однак, широко поширений звичай прикріплювати мезузи при вході в громадські будівлі та синагоги. Мезузу слід періодично перевіряти (двічі кожні сім років), щоб упевнитися, що нанесений на неї текст не має пошкоджень. У діаспорі прийнято прикріплювати мезузи не пізніше, ніж через 30 днів після вселення, а в Ізраїлі ― при вселенні в будинок. Якщо будинок проданий або зданий в оренду іншому єврею, мезузи не слід знімати. Існує звичай торкатися до мезузи пальцями і цілувати їх після цього при вході і виході з будинку. Талмуд розглядає мезузу як одну з семи мицвот, даних Богом Ізраїлю з любові до нього. Мезуза ― один з найбільш дотримуваних церемоніальних заповітів іудаїзму. Футляри мезузи найчастіше є класичними зразками єврейського мистецтва.
Чимале число предметів синагогального ужитку вже було перелічено. Деякі з них, як мезуза або арон-ха-кодеш, безпосередньо пов'язані з біблійними приписами, інші, як корона Тори або парохет, виконують в обряді функціональну роль. Кетер-Тора і Рімон ошатно оздоблюються, виготовляються зі срібла і являють поряд із релігійною художню цінність. У ашкеназькій традиції прийнято художньо доповнювати ритуальний ужиток, оскільки потрібно, щоб використовувані при виконанні релігійних приписів предмети були гарними: «...гарна сукка, гарний лулав, гарний шофар, гарний ціціт, гарний сувій Тори». Ця вимога ― пряме продовження давньої традиції ритуального мистецтва, відображеної в біблійному описі роботи Бецалеля та його майстрів зі спорудження скинії, Ковчегу Завіту, священного начиння і священичих убрань (Вих. 31: 1-11; 36, 39).
Перед ковчегом висить на ланцюгах постійно палаючий смолоскип ― Нер-тамід - зі срібла, бронзи або міді. Ритуальні світильники можуть бути у формі лампади, люстри, канделябра, підсвічника, бра тощо. Суботній світильник зазвичай являє собою люстру з бронзи, міді або олова, іноді багатоярусну, або триствольний канделябр. Інші види ритуальних світильників ― підставки для поминальних свічок, також вживаються як у синагозі, так і в домашньому побуті девʼятиствольні світильники (Ханукія). Старовинні семиствольні світильники, зазвичай з міді, виготовлялися переважно за зразком храмової менори, якою вона зображена на тріумфальній арці Тита в Римі. Стовбури таких світильників вигнуті або прямокутні; іноді вони переплітаються, створюючи геометричний орнамент. Леви, олені, півні і інші птахи ― звичайні мотиви декору таких світильників. Ханукійот виготовліваются з різних матеріалів ― кераміки, каменю, міді, латуні, олова, срібла, порцеляни, скла ― і бувають двох основних видів: як менора, але з дев'ятьма стовбурами (з них один призначений для «службової» свічки ― шамаш), або у вигляді підставки, на якій розташовуються пальники або свічки, з вертикальною стінкою ззаду. Стінка зазвичай багато декорована; найбільш поширені форми: арка на двох колонах (тут присутня асоціація з храмовим колонами Яхин і Боаз), рельєф із зображенням левів, міфологічних тварин, рослинним орнаментом або фронтони і картуш барокового стилю. У Польщі та Росії особливою популярністю користувалися хануккійот з ажурною стінкою, увінчаною орлом, і хануккійот філігранної роботи. З XVIII ст. в Німеччині та Росії були в моді срібні хануккійот з масляними світильниками у вигляді восьми левів або колонок, з'єднаних ланцюгами.
Досить багато предметів використовують при відправленні єврейського весільного обряду. Весільний обряд в іудаїзмі теж має свою регламентацію, традиційна назва ― Хупа.
Хупа ― в іудаїзмі обряд одруження, названий за однойменним навісом, під яким відбувається сам обряд (являє собою таліт, прив'язаний за ціціт до 4 жердин).
Одним з характерних епізодів іудейської весільної церемонії в різних громадах, є розбивання келиха після надягання кільця на палець нареченій або наприкінці весілля. Бокал, як правило (для безпеки), обертається тканиною або фольгою; наречений розбиває / розчавлює його правою ногою, при цьому гості кричать «Мазл тов!» («Щасливої долі!»). При сучасному використанні келих, найчастіше, замінюється лампою розжарювання відповідного розміру, яка легше б'ється завдяки більш тонкому склу, при цьому виробляє гучніший звук.
Походження цієї частини обряду точно невідомо, однак її зазвичай пояснюють як привнесення в радість весілля помірності і пам'яті про трагедії історії єврейського народу. Це «осмислення» зазвичай відсилають до двох епізодів Талмуду про рабинів, які розбивали предмет посуду на одруження своїх синів, щоб стримати запал святкування. Більш відомою є версія про те, що келих розбивається в пам'ять про триваючу жалобу по руйнуванню Єрусалимського Храму.
Святкові обрядові предмети.
Обрядові святкові предмети несуть подвійне навантаження. З одного боку вони сприймаються функціонально, з іншого боку вони невіддільні від порядку церемонії і сурово шануються. Навіть посуд в свято Песах має бути певної форми і відповідати заведеному порядку. Святкові ритуали суворо регламентовані. Щоб пояснити значення пов'язаних з ними предметів слід стисло розповісти про самі свята.
Найважливіший для євреїв святковий день ― субота. Субота (на івриті «Шаббат») ― сьомий день тижня, в який утримуються від роботи. Корінь слова «шабат» на івриті також означає утримання, припинення діяльності. Свято символізує відпочинок, якому Бог віддався у заключному акті творіння ― Бог створив світ за шість днів, а на сьомий відпочивав. Мойсей передав народу, що сьомий день ― «свята субота Господня» (Вих. 16: 4-30). У декалозі (десять заповідей) четверта заповідь забороняє працювати в суботу. Законовчителі талмудичної доби красномовно описують значення суботи: «Якщо Ізраїль буде дотримуватися одного єдиного ― суботи як слід, Месія не забариться прийти» (Бут. Р. 25:12); «Субота - одна шоста олам ха-ба» (Бр. 57б). Порушення цієї заповіді прирівнюється до віровідступництва, а за часів гонінь на маранів в Іспанії недотримання суботнього дня вважалося інквізицією головним аргументом на користь захисту. У апокрифічній літературі (I Книга Маккавеїв) згадуються випадки, коли євреї воліли загинути, аніж супротивитися ворогові в суботу. Особливо сувора заборона на недотримання суботи відображена у апокрифах, з цією тезою не погоджуються мудреці Талмуду ― згодом було дозволено порушити суботу у випадку, якщо йдеться про порятунок життя людини (пікуах нефеш ― порятунок душі).
Субота ― святковий день, і в цей день слід їсти тричі (Шаб. 118а). Рекомендується, щоб господар будинку брав участь у приготуваннях до суботи, навіть якщо у нього є слуги, які могли б зробити всі приготування (Кід. 41а). З настанням суботи читається кіддуш ― освячення (Псах. 106а), а по її закінченню ― Хавдала, тобто проводи суботи (Бр. 33а); обидва читання здійснюються над чашею вина. На честь суботи слід надягати особливий одяг, ходити і навіть говорити інакше, ніж у будні дні (Шаб. 11а-б).
З Суботою пов'язані наступні обрядові предмети і церемонії. Суботні світильники ― двохствольні, перед настанням суботи запалюються дві свічки, з яких одна відповідає віршу «пам'ятай день суботній» (Вих. 20: 8), а інша ― «дотримуйся дня суботнього» (Втор. 5:12). Для вина під час Кіддуш використовуються спеціальні келихи. Кідуш ― церемонія, пов'язана з початком суботи, а Хавдала ― із її закінченням. З церемонією освячення закінчення суботи пов'язаний інший ритуальний предмет ― Бсамім або Годес ― скринька для димлення пахощів. У церемонії хавдали димлення пахощів ― заключна частина, тому Бсамім, як правило, має неабияку форму й орнаменти. Форми найрізноманітніші ― плодів, квітів, риб, готичних веж, вітряків тощо. Іноді такі скриньки одночасно служать і свічником, також необхідним для церемонії. Матеріали бувають найрізноманітніші: металеві та глиняні, різьблені і гравіровані, як правило, з орнаментом. Шкатулка повинна мати спеціальну поличку для підпалювання вугілля, і поличку для пахощів. У ашкеназькій традиції прийнято використовувати корицю і гвоздику, в сефардській ― розмарин.
Субота так само буває багатьох видів, особливі відмінності, введені для субот, які припадають на переддень інших свят.
Свята (моед) відзначаються за єврейським, місячно-сонячним календарем, кожна дата припадає на один і той же сезон року, на одну і ту ж фазу місяця. Місяці починаються тільки в новолуння, тому єврейський Новий Рік (Рош-га-шана) святкується в новолуння. Всього в єврейському календарі 13 місяців по 29 або 30 днів: Нісан, Іяр, Сиван, Тамуз, Ав, Елул, Тишрей, Хешван, Кіслев, Тевет, Шват, Адар і Адар бет (останній лише у високосному році). Єврейські свята поділяються на дві основні категорії: свята, встановлені в П'ятикнижжі, і свята, додані в пізніші періоди. Три паломницьких свята - Песах, Шавуот і Суккот, єврейський Новий рік - Рош-га-шана і Йом-Кіпур - Судний день. Друга група свят включає Пурім, Ханука (встановлена в добу Хасмонєєв), Лаг Баомер (виник у середні віки), Ава п'ятнадцятий (сходить до доби Мішни), а також Ту бі-Шват. Детальніше розглянемо деякі з них.
Песах (פֶּסַח; арамійською פִּסְחָא, паска; грецькою і російською ― Пасха), весняне свято в пам'ять Виходу євреїв з Єгипту, що починається 15 нісана і триває сім днів в Ерец-Ісраель і вісім днів у країнах діаспори. Перший і сьомий дні (перші два дні і заключні два дні ― в діаспорі) ― святкові в повному розумінні (іом тов), неробочі, як субота (але, на відміну від суботи, приготування їжі дозволено); в інші дні ― хол ха-мо'ед (святкові будні) ― робота дозволяється (з деякими обмеженнями). Назву «Песах» традиція пов'язує з тим, що Бог обминув (назва дії на івриті ― пасах) будинки ізраїльтян, не чіпаючи їх під час страт єгипетських (Вих. 12: 23-27). Словом «песах» в давнину називався однорічний агнець або козеня, яке приносили в жертву напередодні цього свята (14 нісана до вечора); його засмажували цілим і з'їдали на сімейній святковій трапезі вночі. Той, хто не володіє ритуальною чистотою або перебуває занадто далеко від Храму, не міг виконати цей обряд 14 нісана і міг скоїти його місяцем пізніше; це другий (Песах шені), або малий Песах, згідно пізнішої термінології. Песах називається також хаг ха-маццот («свято опрісноків»), оскільки в це свято заповідано їсти тільки хліб з безопарного тіста в пам'ять про те, як ізраїльтяни, поспіхом полишаючи Єгипет, були змушені зготувати хліб з тіста, яке не встигло зійти (Вих . 12:39).
В єврейських громадах прийнято перед Песахом збирати ме'от хіттім (буквально «гроші на пшеницю»); спочатку збиралися гроші на борошно для маци, а згодом ― на великодній стіл на користь бідних членів громади.
- На пасхальному столі під час седеру знаходяться: три (у деяких громадах - дві) пластини маци, покладені одна на другу; круте яйце і куряче крильце (нагадування про пасхального агнця на святковому приношенні за часів Храму); каганець із солоною водою (як символ сліз Ізраїлю в єгипетському рабстві), марор ― селера, хрін або інша гірка трава, в пам'ять про гірку траву, яку ізраїльтянам було заповідано їсти разом з опрісноками і м'ясом пасхального ягняти (Вих. 12: 8, Чис . 9:11); харосет (буквально «глина», солодка суміш з натертих фруктів, мелених горіхів, спецій, вина і маццового борошна для підсолоджування марору, на згадку про глиняну сировину, що використовувалися для виготовлення цегли на будівельних роботах у єгипетському рабстві). Для розташування всіх страв використовується тарілка з відділеннями, яка називається кеара.
Святкова трапеза у вечір настання Песаха і всі ритуали цієї ночі називаються седер (буквально «порядок»), повніше - седер Песах; головний припис цієї церемонії - розповідати дітям про вихід з Єгипту. У середні віки виробився остаточний традиційний порядок обрядової трапези, зафіксований у Великодній Агаді (збірці молитов, творів на тему Виходу з Єгипту).
Пурім ― єврейське свято, встановлене на згадку про події вавилонського полону, які описуються в біблійній книзі Естер. Назва свята походить від слова «пур» (аккадське «пуру» ― «жереб»), який кидав один з придворних царя Артаксеркса Аман, щоб призначити місяць винищення євреїв (Ест. 3: 7). Згідно з книгою Естер, євреї Персії знищували своїх ворогів 12 і 13 адару, а 14 адару святкували свою перемогу і порятунок. У високосний рік, коли додається ще один Місячий Адар бет, свято святкується у цей місяць, а 14 Адару святкується малий Пурім.
Головна частина святкування ― публічне читання книги Естер під час вечірньої та ранкової молитви в синагозі. Під час читання сувою при проголошенні читцем імені Амана присутні піднімають шум тупанням ніг, свистом, спеціальними тріскачками тощо, висловлюючи таким чином ненависть і презирство до пам'яті лиходія. Прототипом подібної форми вираження презирства є введений французькими та німецькими євреями в XIII ст. звичай ударяти один об одного двома каменями, на яких написане ім'я Амана, доти, доки ім'я не стиралася (відповідно до біблійного припису «ти повинен стерти пам'ять Амалека» (Втор. 25:19)). Звичай доручати дітям шуміти тріскачкою був здавна прийнятий і в Росії. Рабини, однак, неодноразово протестували проти такої непристойної поведінки в синагозі.
Пурім ― веселе свято, в яке заведено пити вино. За словами Талмуда, потрібно пити до тих пір, поки людина не перестане розрізняти, вимовляє вона прокляття Аману чи благословення Мордехаю. У Пурім прийнято приносити один одному солодощі та солодку випічку (на івриті мішлоах манот, на ідиші шалахмонес ― букв. «посилка страв») і давати гроші нужденним. Також з Пуримом пов'язана традиція карнавальних вистав (пурімшпіль, на ідиші ― пурімська вистава). .Тадіційний пурімшпіль, що театрально оповідає про події часів Артаксеркса, став праобразом безлічі творів єврейських драматургів.
Неможливо згадати і описати всі обрядові предмети єврейської релігії. На закінчення можна відзначити, що в єврейські свята, які не встановлені Торою ставлення до обряду більш вільне і регламент диктує традиція. Синагогальні і молитовні ритуали мають суворі приписи в Талмуді і посилання на Тору, тому ставлення до самих предметів наближається до сакрального (наприклад тфіллін). Обряди варто розділяти на ті, що мають невеликі відмінності в рамках географічних широт розселення євреїв, тобто прийняті всіма, і локальні традиції (тріщання тріскачкою в Пурім).
Значення іудейського обряду величезне. Так, благословення на вино трансформувалося в звичай вимовляти тост під час застілля. Розбивання склянки під час хупи ― в розбивання пляшки вина об борт нового корабля «на добрий знак». Протягом тисячоліть спадщина іудейської релігії була недооцінена. Як казав класик єврейської істроіографіі Генріх Грец: «Те що людству дали стародавні греки людство оцінило через 10 століть. Те, що людству дали стародавні іудеї людство не оцінило досі».
Для підготовки тексту були використані та перероблені уривки наступних видань та електронних ресурсів:
1. Нариси з історії та культури євреїв України / Упор. Л. Фінберг, В. Любченко. — Київ: Дух і Літера, 2009. — с. 440
2. Котляр Е. Апофеоз свитка в декоративном убранстве синагог восточной Европы XVI―XVIII вв. // Штетл” як феномен єврейської історії: матеріали конференції / Редкол.: Г. Аронов, І. Сергеєва, М. Феллер, Л. Фінберг. О. Мудрагель. — Київ: Інститут юдаїки, 1999. — 249-253
3. Jewish Encyclopedia. – 01,08.2002 / Електронний ресурс: http://www.jewishencyclopedia.com/, відвідано 02. 08.2014 (статті за темою)
4. Электронная еврейская энциклопедия / Електронний ресурс: http://www.eleven.co.il/, відвідано 02.08.2014 (статті за темою
|
